Читать книгу Сни Доброславу онлайн

"Давай же, сама ж цього хочеш!» —важко дихаючи, старий татарин намагався розсунити вкриті синцями ноги. Тяжкою лапищею утискав її голову солому поки дівчачі пальці залишали дрібні криваві мітки на жирному розчервонілому обличчі. Але ґвалтівник від цього розпалювався тільки сильніше. Кисле дихання роздуло довге каштанове волосся, слина капала на мертвенно-білі щоки, змішуючись зі сльозами, а волохата смаглява лапища придавила голову так, ніби намагалася розчавити череп.

З диким риком він розвів притиснуті до землі ноги. Різкий рух вперед, потім назад. Несамовитий хрип. Тонкі цівки крові розтікаються по землі.

Дівчина відчувала, як останні сили і гірше за те – воля до боротьби – покидають її. І наче єдиний відомий спосіб врятувати хоч щось – той, до якого вдавалася нещасна мати.

"Отче… (будь ласка, за що мені це) … небесах! Нехай святиться ім'я (нехай я просто помру)… Нехай прибуде… твоя…"

– Що ти там бурмочеш? Дивись на мене…

Товсті величезні пальці натиснули їй на віки, силоміць розімкнувши їх. І ось вона тут, віч-на-віч зі своїм кошмаром. Величезне засмагле рило дихало жаром смерті в обличчя і все, чого вона жадала, щоб це припинилося. Померти, забути і зустрітися з матір'ю, батьком, сестрами та братом в іншому, кращому світі.

"Хліб наш насущний дай нам сьогодні; І пробач нам… , як і ми…"

– Досить бурмотіти, я сказав!

Тяжка лапа з ще більшою силою придавила їй рота, ніби намагаючись вдавити всі зуби у горло.

" І пробач …, як і ми прощаємо … (Пробачити? ПРОБАЧИТИ? ТАК КРАЩЕ В ПЕКЛО – хоч до чорта, хоч до самого диявола піду, ТІЛЬКИ Б ОТРИМАТИ МОЖЛИВІСТЬ ВІДПРАВИТИ ЙОГО – і всіх їх першими!)

З останніх сил вона прикусила придавлюючу її руку. Рот наповнився металевим смаком крові. Турок взвив і відсахнувся назад.

Але дівчина не планувала тікати, ні – з усіх залишків сил вона встромила пальці в очі монстру, що нависав над нею.

По хліву рознісся рев покаліченої тварин. Одним ударом солдат відкинув її до самої стінки. Голову накрило хвиля теплого забуття і дівчина встигла лише подумати, що зараз все закінчиться. Серце сповнилося полегшенням людини, зробившої все, що було в її силах. Краще вже померти в бою.