Читать книгу Сни Доброславу онлайн

– Еее, бачу комусь дуже хочеться отримати заряд солі в сраку, – з висоти прожитих восьми років, зауважив мій ліпший друг дитинства. Всі наші «подільники» залились веселим сміхом. Чи то від моєї наївності, чи то від слова «срака».

Я й сам розсміявся.

– Предствляєш, скільки таких любителів халявних сємєчок як ми з тобою? – під підтримуючий, іноді переходячий на писк регіт наших компаньойнів, продовжував мій старший друг, –  та на всіх наших пальцях не перерахувати! І що, всім соняшники роздавати?

Я трохи зніяковів і не знав, що відповісти, адже намагався підрахувати всі присутні пальці.

Мій товариш це очевидно помітив і підтримуючи поклав руку мені на плече: «Не хвилюйся, ти ще маленький. З віком зрозумієш: чим більше маєш, тим більш жадібнішим і злішим приходиться ставати. Без рушниці тут ніяк не обійтись. А як же інакше захистити своє поле?»

«Напевно, ніяк» – відповідав я своєму спогаду двадцятирічної давності, дивлячись на соняшник.

Напевно, без злості і рушниці ніяк.

"Козак без скальпу"

Останні промені помаранчевого сонця проколювали догораючі дахи занурених в ніч мазанок. Ніч, де не залишилось майже нічого, окрім вихваченої вогнем купи тіл, звалених наче сміття при в‘їзді до хутору. Безформенна, огидна, але притягуюча погляд – якби залишився хто живий, щоб на неї дивитись – вона приймала наві обриси і наче переривалася під надприродним світлом палаючої садиби.

Видовище настільки жахливе, що повністю відволікало від мерехтливих світла факелів в прикритих ставнях шинку – єдиному вцілілому будинку помираючого поселення.

Хоча, судячи по розносившимся з нього грубому сміху та жіночим благанням, життя скоро покине і його.

З останніми променями сонця із заходу з‘явився вершник. Привид в рудому спалаху помираючого дня лише на мить зʼявився і тут же зник під покровом вступаючої у свої права ночі, щоб знову матеріалізуватись в яскравому світлі догоряючих залишків особняку Кодинцева.

Його появу супроводжував громоподібний тріск, з яким завалились колони веранди, а за ними і весь другий поверх. Стовб вогню та диму піднявся до самих небес, освітивши зловісну посмішку вершника. «Бачу, моя коллекція сьогодні сильно поповниться,» – з цими словами доторкнувся до звисавшого з плеча мішку і направив коня вглиб села – туди, звідки роздавалися крики.