Читать книгу Жінкам на кораблі не місце онлайн

Усе передбачало біду. Тринадцяте грудня

Привіт, Л.

Напевно, дивно отак отримати від мене імейл. Розумію, давно ми вже не листуємося. Стосунки вже геть не ті. Та все ж таки колись ти була моїм найліпшим другом. Колись – навіть єдиним. І не уявляєш, як мені шкода, що масивний і непохитний міст між нашими життями осипався, залишивши по собі лише заіржавілу основу спільних шкільних спогадів.

Хоча зв’язок уже не відновити, сподіваюся, цими повідомленнями хоча б прикрашу залишки диким плющем односторонньої відвертості. Тим паче, як не соромно визнати, більше немає нікого, з ким я міг би чи хотів би цим поділитися.

Можливо, скажеш: треба виговоритися – до психолога краще сходи і дай спокій людям! І матимеш цілковиту рацію.

Та грошей на це у мене все одно ніколи не було, хіба тобі цього не знати? А якби й були – не думаю, що відважився б. Не можу навіть уявити як вивалю душу перед кимось, для кого я всього лише ще одна робоча година, помічена нерозбірливим почерком у старому шкіряному блокноті. Як подумаю, що напроти мого імені психолог повільно викреслює тире, а після нього маленькими нерозбірливими літерами: «обсесивно-компульсивний синдром», «панічні атаки» чи ще якусь популярну фігню, на яку зараз хворіє кожен четвертий меленіал, тіло одразу ж кидає в холодний піт.

Не прошу багато. Просто розділи зі мною останні чотири місяці. Можеш навіть не відповідати.

Гаразд?  Сподіваюся, тобі цікавими будуть підліткові драми. Не впевнений, що правильно класифікую жанрову належність – все-таки фізично ми років десять не підлітки.  Та й інші персонажі цієї історії давно вже не діти. З приводу віку психологічного сказати важче – все-таки набираю текст тремтячими пальцями і сльози потроху заливають екран. Заважає нормально втискувати малозрозумілі емоції у більш зрозумілі слова, поки ховаюсь, сидячи на підлозі робочого коридору, і прислуховуюсь до лисячих кроків нічних працівників. Сподіваюсь, ніхто не відчинить двері.

Але відчувається все саме так: історія незрілих, істеричних, надміру або недостатньо (ніколи – скільки треба) впевнених у собі людей, які без коливань віддають поводдя свого життя найбільш базовим бажанням. Самі ж, спокійно вмостившись поруч, видихають солодку отруту яблучних вейпів і байдужо спостерігають, куди їх занесе. В принципі, не так вже й погано.